Одягну сорочку-вишиванку...
Я хвилююсь, як в житті ніколи.
Бо сьогодні, весняного ранку,
На останній дзвоник йду до школи.
А назустріч сонечко сміється,
І тріпочуть листячком тополі.
І зібрався світ увесь, здається,
На врочисте свято в нашій школі.

У травні, коли розквітають яскраві квіти і дзвенить пташиний спів, теплий весняний вітер приносить до нас свято Останнього дзвоника.

Останній дзвоник – це чудова шкільна традиція, тепле родинне свято, яке не можна нічим замінити. Цього свята немає в жодному календарі. 

Для більшої частини учнів це просто оповіщення про прихід шкільних канікул. Майже всі, кому йти в школу в другій, третій і так далі клас, радіють цьому довгоочікуваному дня. Три місяці свободи від строгого розпорядку дня, ранніх пробуджень, підручників і контрольних. 

 Для тих, хто цього року закінчує школу, останній дзвоник є відліком початку найбільшої зміни в житті.

Останній дзвінок… Скільки в ньому спогадів, надій, сподівань, радості і смутку! Почувши його, випускники з жалем озирнулися на шкільні роки і, як ніколи гостро відчули, що школа – це  рідний дім, території дитинства. Скільки прекрасних хвилин  прожито тут разом зі своїми друзями і вчителями! Скільки цікавого дізналися за ці роки! Тут  написане  перше слово, звідси починається дорога у велике життя. 

Тож щасливої долі і щастя доволі, дорогі випускники!!!